Деякі травми війни залишаються невидимими або майже невидимими, але напряму впливають на якість життя як бійців, так і їхніх близьких. Та кількість артилерійської зброї, яка використовується зараз, є безпрецедентною в історії війн, і вона майже не залишає шансів бійцям на те, щоб не отримати черепно-мозкових травм. Чим це може нашкодити? Як змінюються люди після таких ушкоджень? І як має відбуватися їхня реабілітація – розповідають у дев’ятому епізоді подкасту «Прийом» Ксенія Возніцина, директорка Центру психічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» МОЗ України та Артем Осипян, психотерапевт у мирному житті та доброволець Збройних сил України.
Коли ми чуємо слово «контузія», то, найімовірніше, уявляємо це, як не дуже важку травму. Часто про це говорять і самі бійці – «нічого страшного, у побратимів і гірше бувало. Нічого ж не відірвало, можна далі в бій». Насправді те, що ми називаємо «контузією», є найпоширенішою проблемою серед усіх війн останнього століття. Це пошкодження мозку від дії вибухової хвилі, яке набуло метафоричної назви «автограф війни». Крім того, що це впливає на фізіологію людини, це має вплив і на її якість життя, а також на близьких і людей, які її оточують.
В умовах розв’язаної Росією війни проти України це явище приймає безпрецедентний характер, оскільки стається масивне застосування новітніх методів високоенергетичної зброї, вплив якої є дуже відчутним для всього організму в цілому, і особливо помітним є його дія на центральну нервову систему. Кількість випадків ураження головного мозку є настільки великою, що це не має аналогів серед інших війн останніх часів.
КІЛЬКІСТЬ ВИПАДКІВ УРАЖЕННЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ Є НАСТІЛЬКИ ВЕЛИКОЮ, ЩО ЦЕ НЕ МАЄ АНАЛОГІВ СЕРЕД ІНШИХ ВІЙН ОСТАННІХ ЧАСІВ
Велика кількість військовослужбовців, а часом і цивільних осіб, які зазнали дії вибухової хвилі на мозок, заслуговують на додаткову увагу до цієї проблеми, як від фахової спільноти, так і від суспільства в цілому. Це «невидиме» поранення може з часом проявитися певними наслідками та значно ускладнювати життя.
Попри широку розповсюдженість ураження, в Україні залишається багато невідповідностей, нерозуміння, міфів щодо й самої назви, і механізмів виникнення, і процесів, які відбуваються в головному мозку, і методів лікування та підходів до відновлення.
Цей термін дістався нам у спадок із радянських часів і закріпився у сприйнятті після Другої світової війни.
Термін «контузія» не є коректним з огляду на патомеханізм травми та її класифікацію – найчастіше дія вибухової хвилі викликає струс головного мозку («commotio» (лат.), concussion (англ.), або еквівалентна назва, – легка черепно-мозкова травма (ЛЧМТ) mild Traumatic Brain Injury (mTBI англ.). Звідси й коректна міжнародна назва наслідків струсу від дії вибухової хвилі – посткомоційний синдром, postconcussion syndrome (англ.).
«Контузія» ж у перекладі з латини – «забій, достатньо серйозне ушкодження головного мозку». Це не те, з чим можна ходити ногами та що може минути за три дні. Забій завжди чітко діагностується, рішення лікаря в такому випадку: евакуація, лікування, часто оперативне втручання. Те, що ми найчастіше називаємо контузією – це струс головного мозку, спричинений дією вибухової хвилі.
У радянському просторі, певно, вирішили ускладнити сприйняття ветеранів, назвали це контузією. Навколо цього слова з часом утворилася стигма – «він контужений прийшов після війни, тому що він п’є, тому що він агресивний». «Він контужений» – було ярликом, чимось, що робить людину ніби неадекватною.
Терміни, які варто використовувати замість «контузії» – міно вибухова травма, легка черепно-мозкова травма, струс.
Крім фізичних проявів: розладів сну, головних болей, мігреней, запаморочення та нудоти, наслідки черепно-мозкової травми характеризується ще й певним емоційним станом. Це і гнівливість, і емоційна імпульсивність, нестриманість, відсторонення, загострене відчуття справедливості. Також посткомоційному синдрому характерна схильність до суїцидальності. На наслідки струсу також можуть нашаровуватися й інші психологічні розлади, які заважають жити та будувати стосунки з іншими.
Особливу небезпеку для організму та психоемоційного стану несуть повторювані ураження: два, три, чотири струси. Це те, з чим зараз стикаються бійці. Вони можуть отримати черепно-мозкову травму, відлежатися кілька днів і повернутися на передову, де є висока ймовірність повторного ураження. Це все акумулюється, накопичується, і з кожним разом організм має все менше можливостей швидко адаптуватися.
Є БАГАТО СПОСОБІВ ПОДОЛАТИ ПОСТКОМОЦІЙНИЙ СИНДРОМ, АЛЕ ПРОЦЕС ЛІКУВАННЯ Є ДУЖЕ ІНДИВІДУАЛЬНИМ.
Якщо після першого епізоду ще може утворитися якась компенсація, надалі відновлення відбуватиметься все складніше. Попри відсутність видимої травми, людина сильно втрачає в бойовій ефективності.
У війську немає можливості дати людині два чи три тижні на відновлення, хоча це є необхідним для неї. Саме не пролікований гострий період дає в майбутньому найнебезпечніші наслідки.
Є багато способів подолати посткомоційний синдром, але процес лікування є дуже індивідуальним. Це свого роду мистецтво поєднання знань, досвіду та лікарської інтуїції, а також партнерська робота декількох фахівців: невролога, психолога, психіатра, лікаря фізичної та реабілітаційної медицини, фізичного терапевта, ерготерапевта. Але важливо не запускати цей процес і займатися реабілітацією бійця якомога швидше. Ідеальним рішенням для організації війська зараз є переведення людей, які отримали ураження головного мозку, у більш тилові підрозділи, але, на жаль, така можливість не завжди є.
Близьким, які помічають дивну поведінку бійця, який повернувся, відстороненість, відчуження, головні болі та розлади сну, варто показати, що ваша любов і підтримка цієї людини є безумовною, а також допомогти звернутися до спеціалістів для отримання належного лікування та проведення реабілітації після нього.
