Пошкодження мозку вибуховою хвилею – найпоширеніша проблема війн останнього століття. Недарма таке ураження метафорично назвали «автографом війни». Нині, за повномасштабної війни з російською федерацією, це явище набуває безпрецедентного характеру та не має повних аналогів серед інших війн. Масове застосування новітньої високоенергетичної зброї впливає на організм загалом і на центральну нервову систему зокрема. Багато військових і цивільних осіб зазнали дії вибухової хвилі на мозок. Тож ця проблема потребує додаткової уваги фахової спільноти й суспільства. Попри стрімке поширення цього явища, в Україні є багато невідповідностей, нерозуміння, міфів щодо назви, механізмів виникнення, процесів у головному мозку, методів лікування і підходів до відновлення. Це не дивно, бо вивчення цієї проблеми за світовими науково-медичними канонами є достатньо «молодим».Ґрунтовні дослідження почалися здебільшого в США лише на початку 21 століття, коли Америка увійшла до епохи постійних війн. З 2003 року відомі американські університети, вчені й лікарі почали досліджувати складний механізм дії вибухової хвилі на мозок людини та фізику вибуху. До національних закладів цивільної медицини долучилися Міністерство у справах ветеранів США (VA), науково-дослідний центр травматичних уражень мозку і стресових розладів (TRACTS) Центру передового досвіду в галузі реабілітації травматичного ураження мозку ветеранів, а також Банк мозку (Brain Bank VA-BU-CLF). Його у 2008 році заснували Фундація вивчення струсу (Concussion Legacy Foundation (CLF)), Міністерство у справах ветеранів США і Бостонський університет. У 2010 році Пентагон відкрив окрему програму для роботи над цією темою, дослідження разом з іншими інституціями тривають досі.Отже, поговорімо про правильну назву та розгляньмо механізм травми.Термін «контузія» не є коректним з огляду на патомеханізм травми та її класифікацію. Найчастіше вибухова хвиля викликає струс головного мозку (лат. – commotio, англ. – concussion). Інша назва – легка черепно-мозкова травма (лЧМТ), англійською – mild Traumatic Brain Injury (mTBI). І значно рідше виникає забій головного мозку легкого ступеня, тобто контузія (лат. – contusio). Тож коректна міжнародна назва наслідків струсу від вибухової хвилі – посткомоційний синдром (англ. – postconcussion syndrome).Вплив вибуху на мозок є своєрідним з погляду медицини й фізики. Струс головного мозку внаслідок мінно-вибухової хвилі відрізняється від удару, спортивних травм чи дорожньо-транспортної пригоди. До безпосередньо травми головного мозку додається ураження слухового і вестибулярного апаратів (акубаротравма). Біофізика вибухових травм обумовлює характерні структурні зміни мозку й відповідну клінічну картину. Передусім відбувається гідродинамічний удар, коли сила вибухової хвилі передається на заповнені рідиною порожнини й оболонки мозку. Утворюються «лікворні хвилі» з різкими перепадами гідростатичного тиску. Тиск нерівномірно розподіляється в різних структурах мозку, який переміщується в замкненій порожнині черепа. Це призводить до виникнення зон підвищеного або зниженого тиску (хвилі градієнта тиску). Коли ударна хвиля минає, тиск різко знижується та спричиняє кавітацію. Це коли утворюються, а потім ніби лускають газові мікрокульки. Також великий вплив мають значні стрибки тиску крові наверх від грудної порожнини. Додається зміщення і ротація (прокручування) півкуль мозку відносно його менш рухливих серединних структур. А також механізм «протиудару», що пошкоджує нейрони, нейроглію і судинні структури.Отже, небезпека такого «невидимого» поранення зрозуміла. Саме тому посиленої уваги і якісного ведення потребують як гострий період травми, так і її наслідки.Ведення гострої травми зручно й чітко описує протокол DVBIS USA (Defense and Veterans Brain Injury Center). Алгоритм залежить від оцінки стану й етапу надання допомоги. Подолання наслідків травми описує клінічна настанова «Лікування і догляд за пацієнтами зі струсом мозку — легкою черепно-мозковою травмою» (VA/DoD).Крім некоректного вживання назви, щодо «автографа війни» є низка міфів. Розвінчаймо їх.
У певних випадках унаслідок різних чинників (неправильне лікування в гострому періоді, відсутність динамічного лікарського нагляду, преморбідний стан, травми в анамнезі, стан здоров’я під час несення служби, психотравма) виникає тимчасова компенсація травматичного процесу. Це стається завдяки механізмам регуляції й адаптації, які напружено працюють певний час. Однак згодом може початися декомпенсація. Повторні травми від вибухової хвилі значно підвищують ризик розвитку посткомоційного синдрому в майбутньому.
В основі «контузії» лежить струс мозку, що спричиняє зміни на молекулярному і нейронному рівнях, які МРТ не бачить. Таке дослідження може побачити лише опосередковані наслідки травми – наприклад, патологію оболонок мозку, якщо вона виникла. Легка ЧМТ і посткомоційний синдром є добрим прикладом не інструментального, а клініко-анамнестичного підходу до діагностування.
Медикаментозне лікування застосовується для покращення окремих симптомів, але найбільше важать якісні реабілітаційні підходи, засновані на унікальній здатності мозку – нейропластичності.
Уникати потрібно лише надмірних навантажень. Фізичні вправи з дозованим навантаженням (переважно аеробним) є надпотужним ресурсом для відновлення мозку. Це будує в ньому нові нейронні зв’язки для нового життя після травми.
Посткомоційний синдром із часом поліпшується і здебільшого повністю зникає. Людина зможе почуватися краще за правильного доказового підходу до подолання наслідків травми і завдяки власному бажанню бути здоровою.Кожний епізод лЧМТ є універсальним і особливим водночас. Варіація симптомів, їхня кількість, переносимість, преморбідний стан, вік, супутні захворювання – усе буде визначальним.Є багато способів подолати посткомоційний синдром. Та кожний мозок – особливий, тому те, що допоможе одним, може геть не допомогти іншим. Це певне мистецтво поєднання знань, досвіду і лікарської інтуїції. А також партнерська робота декількох фахівців: невролога, психолога, психіатра, лікаря фізичної та реабілітаційної медицини, фізичного терапевта, ерготерапевта.«Слухайте свого пацієнта, він розкаже вам діагноз», – William Osler.
